О.П. Єрмак
|
|
Тисяча дев'ятсот двадцять дев'ятий рік у
радянській літературі традиційно називався «роком великого перелому».
Зазначений термін вперше ввів у оборот партійної пропаганди Й.В.Сталін у
своїй однойменній статті, опублікованій в газеті «Правда» 7 листопада 1929
р. У ній наголошувалося, що саме в цьому ропі наступив великий перелом на
всіх фронтах соціалістичного будівництва. Стосовно села мова йшлася про
«корінний перелом у розвитку нашого землеробства від дрібного і відсталого
індивідуального господарства до великого і передового землеробства.
Насправді ж у 1929 році була започаткована примусова колективізація
сільського господарства, яка обернулася для десятків мільйонів селян
зубожінням, репресіями та трагедією голодомору 1932-1933 рр. Не оминули ці
сумні наслідки сталінського «великого перелому» і полтавський край.
Радянське законодавство ввело серйозні обмеження для заможних господарств щодо використання найманої праці. Внаслідок цього число селянських господарств на Полтавщині, що наймали строкових сільськогосподарських робітників в 1924 р., складало 2,7%, в той час, як у 1917 р. таких господарств було 6,6%. В офіційній радянській
історіографії, починаючи з 30-х років, постійно насаджувалася теза, що
нібито одноосібні селянські господарства ще до початку суцільної
колективізації вже повністю вичерпали можливості для свого подальшого
розвитку, внаслідок чого намітилась деградація сільськогосподарського
виробництва і це, зокрема, виявилось у хлібозаготівельній кризі
1928-1929 рр. Для спростування цієї тези звернемось до порівняльних
статистичних матеріалів по Полтавському округу. Забезпеченість селянських господарств Полтавського округу робочою худобою в 1926-1928 рр.
Досить помітними в Полтавському окрузі були і успіхи із забезпеченням селянських господарств реманентом. Якщо в 1910 р. на 100 десятин засіву припадало 9,5 плуга, то в 1928 р. - 12,7; сівалок за ці ж роки збільшилось з 0,5 до 4,1, жаток з 0,6 до 2,3.7 В умовах нової економічної політики для селянських господарств існували належні соціально-економічні передумови, які в цілому забезпечували їх стабільний, неухильний розвиток. Про це говорять і дані про виробництво хліба в Полтавському окрузі. Якщо в 1915-1916 рр. середній валовий збір 8 зернових культур тут становив 43727 тис. пудів, то в 1927 р. - 53970 тис., а у несприятливому за кліматичними умовами 1928 р. - 45142 тис. пудів. 8На Полтавщині успішно розвивались різні форми селянської кооперації - сільськогосподарської, споживчої, кустарно-промислової. Досить давні і міцні коріння, зокрема, мала сільськогосподарська кооперація. Найстаріше товариство сільськогосподарської кооперації, «Полтавське товариство сільського господарства» тут було засноване ще в 1865 р. До 1913 р. в Полтавській губернії налічувалося 307 товариств сільськогосподарської кооперації. 9У наступні роки сільськогосподарська кооперація не припиняла своєї діяльності ні в період УНР, ні при гетьмані П.Скоропадському, ні з приходом більшовиків. У 1919 р. 288 товариств сільськогосподарської кооперації об'єдналися у спілку «Хуторянці». Успішно розвивалася сільськогосподарська кооперація і в час непу. В кінці 1924 : нею було охоплено 20% селянських господарств 10, а в 1929 р. - майже 50%." Особливого поширення набули на Полтавщині такі галузі сільськогосподарської кооперації, як кредитова, бурякова, молочарська. У 1929 р. у складі товариств сільськогосподарської кооперації бідняки становили 59%, середняки - 37%, заможники - 2%, інші - 2%.12 Через кооперацію селянин поєднував інтереси власного індивідуального господарства з інтересами інших членів кооперативах товариств, задовольняв свої потреби у кредитах, отримував чистосортне насіння, племінну худобу, складні машини і реманент, збував свою сільськогосподарську продукцію. Сільськогосподарська кооперація повністю будувалась за принципом добровільного членства і користувалась підтримкою з боку селянства.Набагато складнішою була справа із сільськогосподарськими колективними господарствами (колгоспами), що теж юридично включалися у систему сільськогосподарської кооперації. До початку суцільної колективізації колективістський рух па Полтавщині вже мав десятилітню історію. Перші два колгоспи тут були організовані ще в 1918 р. На січень 1921 р. в Полтавській губернії налічувалося 68 колгоспів, а в кінці відбудовного періоду - 456. Колективні господарства об'єднували не більше одного відсотка селянських господарств, практично не давали товарної продукції і існували завдяки матеріальній підтримці з боку держави. 13 На той час вони відігравали певну позитивну роль для «виживання» економічно малоспроможної сільської бідноти.В першу чергу державні фінансові дотації надходили комунам - колективним господарствам з повним усуспільненням всіх засобів виробництва, громадським характером споживання і побутового обслуговування. Спочатку комуни утворювалися переважно в колишніх поміщицьких маєтках. В 1919 р. їх налічувалось 11, в 1925 р. - 38. 14 Склад сільськогосподарських комун був наймитсько-бідняцький. Окрім того, у комунах знаходили притулок колишні демобілізовані червоноармійці, які не могли з тих чи інших причин обзавестися власним господарством, вдови, чоловіки-одинаки (в 1928 р. у Полтавському окрузі одинаки становили до 1/3 складу комун). Створювали комуни захоплені комуністичною ідеєю комсомольці. У 1922-1923 рр. в Полтавській губернії функціонували 7 комсомольських комун, найвідоміша з них - «Червоний юнак» (Шишацький район). У селі Парасковіївці Руновщанського району групою болгарських політемігрантів - учасників вересневого (1923 р.) повстання була створена перша в Україні інтернаціональна сільськогосподарська комуна ім.Д.Благоєва. У 1929 р., у Полтавському, Кременчуцькому і Лубенському округах діяло 26 комун.15Партійне керівництво ще з часів громадянської війни розглядало комуни як перші осередки соціалізму на селі, взірцеві маяки для селянства. Та, незважаючи на всіляку підтримку з боку держави, справи в комунах йшли невтішно. Так, у 1929 р. Лубенський окружний комітет КП(б)У перевірив стан сільськогосподарської комуни ім.Леніна Яблунівського району. У своїй доповідній записці про комуну інструктор окрпарткому констатував: «Наявність розкладання ради комуни, що зводилась до пияцтва, статевої розпусти, безгосподарності, розтрат, поломки машин, крадіжок та безмежного кредитування, використання позичок не за призначенням». Далі у записці говорилось про безкінечні сварки у комуні, низьку трудову дисципліну, відсутність обліку виконаної роботи комунарами. Діти в комуні були недоглянуті, без медичної допомоги, внаслідок чого лише за рік померло 20% малюків. Висновок інструктора був категоричний: цілковитий господарчий занепад сільськогосподарської комуни. 16Ще більш сумне становище склалося і у «зразковій» інтернаціональній комуні ім.Д.Благоєва. Ось що дослівно писав кореспондент газети «Більшовик Полтавщини» у своїх нотатках про комуну в номері газети від 16 липня 1930 р.: «Кволіючи з самого початку, комуна 1929 року тяжко захворіла. Брак відповідного керівництва, часта заміна керівників, невміння вхопитися за основне призвело комуну до цієї хвороби. Трудова дисципліна занепала. Настрій у комунарів був гнітючий. Ставилося питання й обмірковувалося про те, щоб розійтися зовсім. В одному з протоколів за січень місяць є пакт, що нотує про це. Там записано: «Негайно провести переоблік комунарів і виявити тих, що не бажають бути в комуні». Скрізь: і в дворі, і в хатах, і в стайнях, сараях та майстернях - бруду було по коліна. Дожилися до того, що й їсти було нічого. Дожитися до того, що наряди на роботу виконували тільки на 7-10 відсотків. Взимку сиділи в неопалених хатах, бо ніхто не хотів їхати за соломою у степ. Худоба стояла голодна, бо фуражу ніхто не привозив. Розповідають комунари: «Бувало й таке, що сидимо голодні, а ніхто не піде навіть сніг відкидати від погреба та достати капусти для борщу. Як відкопає голова погріб, принесе капусти, їмо борщ, не принесе, так сидимо». Через брак трудової дисципліни утворилося все це. На додачу прийшла ще й національна ворожнеча. Болгари не мирилися з українцями, українці не мирилися з болгарами. Догосподарювалися до того, що пересічний заробіток комунара 1929 р. був тільки 47 коп. за трудодень і кожен комунар залишився винним комуні. Сварки, лайки, бруд, безгосподарність, цілковитий занепад - ось на що захворіла комуна на кінець 1929 та початок 1930 року. Вона з агітатора за колективізацію перетворилася у агітатора проти колективізації». Зрозуміло, що основна маса селян не поспішала вступати до колгоспів, вважаючи за краще господарювати індивідуально. Незважаючи на всіляку підтримку колгоспів, особливо після XV з'їзду ВКПП(б) (грудень 1927 р.), колективізація йшла досить повільно. Станом на 1 жовтня 1929 р. у Полтавському, Кременчуцькому і Лубенському округах було 1045 колгоспів, які об'єднували 5,3% селянських господарств і 4,4% орної землі. 17Практичне здійснення сталінського варіанту соціалістичної індустріалізації вимагало величезних коштів, які держава сподівалась отримати, зокрема, і шляхом встановлення своєрідного «зверхподатку на село». Він забезпечувався високими цінами на промислові товари, що споживались селянами, і низькими - на сільськогосподарські. В результаті село змушене було продавати державі хліба все більше, не отримуючи за нього еквівалентної оплати. І вже в час хлібозаготівельної кампанії 1927/1928 рр. сталінському керівництву довелось зіткнутись з опором селянства, що не бажало продавати зерно за низькими цінами. У відповідь на це, починаючи з 1928 р., щодо заможної частини селянства стали застосовуватись надзвичайні заходи позаекономічного примусу, які особливого розмаху набули в 1929 році. Хлібозаготівельна кампанія 1928/1929 рр. проходила на Полтавщині у досить складних умовах. Внаслідок несприятливих кліматичних умов урожай 1928 р. виявився досить низьким. По Полтавському окрузі в 1928 р. було отримано лише 9459 тис. пудів товарного зерна (в 1927 р. - 16749 тис. пудів). План же продажу хліба державі за цінами в 6 разів нижчими за ринкові був встановлений у розмірі 6697 тис. пудів (тобто 70% від всього товарного зерна). 18 Отже, селяни здавши практично за безцінь майже весь товарний хліб державі і лише 30% продавши його на ринку, практично не отримували коштів на купівлю за завищеними цінами реманенту, одягу, взуття та інших промислових товарів. За таких умов хліб держава могла заготовити тільки за допомогою примусових (надзвичайних) заходів.Для того, щоб виконати план закупівлі хліба за твердими державними цінами, у 1929 р. на Полтавщині почав застосовуватися схвалений Й.Сталіним так званий «уральсько-сибірський» метод хлібозаготівель. Суть його зводилась до того, що план хлібозаготівель спускався зверху до кожного села, а вже потім за рішенням сільських сходів планові завдання доводилися до кожного селянського двору. Ті господарства, які не виконали плану, штрафували у п’ятикратному розмірі вартості визначеного до завдання хліба. Якщо ж і після цього селянин план виконати не міг, його майно описували і продавали з торгів. Директивні матеріали, що надходили в сільради з окружних парткомів, рекомендували 40% планових завдань хлібозаготівлі доводити 7-8% найбільш міцним господарствам. 19На виконання планів хлібозаготівель була спрямована і податкова політика. В 1928/1929 фінансовому році сума єдиного сільськогосподарського податку, що накладався на індивідуальні селянські господарства, становила 4687,7 тис. крб. (на третину більше, ніж у попередньому році). Що стосується заможних господарств, то вони оподатковувались не в звичайному, а в індивідуальному (експертному) порядку із різко зростаючою прогресією вилучення прибутків. Сплачувати податок в індивідуальному порядку в Полтавському окрузі мали 2,5% господарств. Вони повинні були внести 1031 тис. крб., тобто майже чверть суми всього сільськогосподарського податку, визначеної для індивідуальних селянських господарств округу. 20Не менш обтяжливим для заможного селянства було і так зване самооподаткування. Закон «Про самооподаткування населення на задоволення його громадських потреб» був виданий ВУЦВК 2 січня 1928 р. 21 На відміну від попередніх законодавчих актів про самооподаткування цей закон мав яскраво виражений класовий характер. Шкала, що визначала грошовий внесок (пай), була побудована за принципом зростаючої прогресії у залежності від прибутковості господарства. Так, якщо господарство з прибутком у 200 крб. вносило 1 пай з прибутком у 600 крб. - 13 паїв, то з прибутком у 1200 крб. - вже 46 паїв.22 Біднота і частина маломіцних середняцьких господарств від самооподаткування звільнялись. Згідно з рішенням хлібозаготівельної комісії політбюро ЦК КП(б)У від 21 лютого 1928 р. місцевим органам влади дозволялось надавати додаткові пільги по самооподаткуванню середнякам, але обов'язково за рахунок додаткового оподаткування так званого куркульства.23Для того, щоб сплатити сільськогосподарський податок і самооподаткування, заможним господарствам доводилось продавати не тільки зерно, але й частину худоби та реманенту. Для таких господарств було зрозуміло, що шляхом посиленого оподаткування влада фактично взяла курс на експропріацію їх господарств. Недаремно у Кишеньківському районі Кременчуцького округу заможники попереджали середняків: «У цьому році ми розпродали своє майно, а в наступному експертний податок плататимете ви». 24У ході доведення плану хлібозаготівельних завдань до кожного двору нерідко допускався зрівняльний підхід, без урахування справжньої економічної спроможності господарств. Так, у селі Оболонь Оболонського району Лубенського округу селянин Комсай, що мав 3,4 десятини землі і 7 душ їдоків, повинен був продати державі 50 пудів зерна і селянин Дикун при 8 десятинах і 3 їдоках теж мав продати таку кількість зерна. Селянин Тактало при 3 десятинах посіву і 2 їдоках отримав завдання продати 80 пудів зерна, а селянин Лущенко при аналогічних умовах - 100 пудів. 25 Така практика доведення плану хлібозаготівель до двору викликала обурення селян.У найбільш напружений час проведення хлібозаготівельної кампанії влітку та восени 1929 р. Полтавський окружний комітет КП(б)У направив на допомогу низовим партійним і радянським працівникам з Полтави 500 членів партії та 29 робітничих бригад у складі 311 чоловік. 26 Щодо тих селян, які не хотіли або ж не могли виконати планових завдань по хлібозаготівлі, широко застосовувались подвірні обшуки з метою знайти зерно, припинення відпуску товарів із крамниць споживчої кооперації, заборона покидати село тощо.Будь-які спроби протестувати проти примусових методів хлібозаготівель переслідувались в кримінальному порядку як антирадянська агітація (стаття 54-10 Кримінального кодексу УСРР). Такі справи районні нарсуди розглядали у показовому порядку виїзними сесіями. У Кременчуцькому окрузі в 1929 р. на район припадало в середньому 30 виїзних сесій у справах хлібозаготівель. 27На повну потужність «запрацювали» і органи ДПУ. Чекістські опергрупи нишпорили по селах, заарештовували всіх, хто публічно промовив хоч слово проти хлібозаготівель. Вирішення їх долі здійснювалось, як правило, у позасудовому порядку через особливі наради при колегії ОДПУ чи колегії ДПУ УСРР. Типовою щодо цього є справа селян-одноосібників села Климівки Карлівського району І.Ю.Туменка, П.П.Темченка і В.В.Семеренька. Весною 1929 р. вони були заарештовані Полтавським окрвідділом ДПУ за агітацію проти хлібозаготівельної кампанії. Та справа проти них прокурором була припинена за «відсутністю прямих доказів» і відправлена на дослідування знов таки в окрвідділ ДПУ. Оскільки таких доказів не знайшли, справу направили в особливу нараду при колегії ОДПУ СРСР і та своєю постановою від 14 жовтня 1929 р. ухвалила вислати зазначених селян в адміністративному порядку у Північний край строком на три роки. Через три роки цих же селян за постановою особливої трійки при постійному представництві ОДПУ Північного краю по позасудовому розгляду справ заслали безстрокове у спецселище Північного краю. 28 Подальша доля І.Ю.Туменка, П.П.Темченка і В.В.Семеренька невідома.В 1929 р. у масових розмірах був здійснений такий репресивний захід щодо селян, що не виконали з тих чи інших причин планових хлібозаготівельних завдань, як опис і повний чи частковий розпродаж їхнього майна. У Полтавському окрузі таким чином було розпродано майно 2773 селянських господарств, 29 у Кременчуцькому - 1094 господарств.30 Це вже була пряма експропріація селянства, своєрідна репетиція «ліквідації куркульства, як класу», що почалася невдовзі. Характерно, що до числа селян, чиє майно було розпродане з торгів, потрапили не тільки заможні господарства, а й середняки і навіть бідняки.План хлібозаготівельної кампанії 1928/1929 рр. був виконаний по Полтавському округу на 100%, 31 а по Кременчуцькому - на 118%.32 Але досягнуто «успіху» було важкою ціною. Навіть офіційні партійні документи це визнавали майже відверто. Так, у звіті Полтавського окружного комітету КП(б)У до IX окружної конференції писалось: «Перекручування класової лінії, хибний з початку шлях значної частини парторганізацій взяти хліб адміністративними заходами, без сполучення їх із розгортанням масової роботи, широке застосування описів майна після того, як хліб не знайшли, доведення плану до двору деяким середнякам та навіть арешти окремих бідняків, - все це створило базу єдиного фронту селян проти хлібозаготівель. Куркулеві співчували окремі групи середняків і, навіть, активстів. У багатьох випадках не хотіли купувати майно з торгів».33Грубе адміністрування щодо селянства в ході хлібозаготівель одразу ж загострило обстановку на селі. Заможно-середняцькі верстви селянства почали скорочувати посівні площі, розпродувати знаряддя виробництва, забивати худобу, що наносило серйозних збитків економіці країни. В 1929 р. посівні площі у Полтавському окрузі скоротилися майже на 16% проти 1928 р., а кількість худоби проти 1925 р. зменшилася на 11%. 34На селі почастішали випадки непокори владі, відкритих селянських хвилювань і заворушень. В 1929 р. лише у Полтавському окрузі масові селянські виступи проти хлібозаготівель із застосуванням фізичного насилля проти представників радвлади відбулись у селах Кегичівка, Машівка та ряді інших.35 Різко зросла кількість замахів на вбивство сільських активістів, підпалів їхнього майна, що за юридичною термінологією тих часів іменувалися «терористичними актами». Якщо до кінця 1927 р. рахунок терористичних актів у масштабі публіки йшов на десятки, то в 1927/1928-1928/1929 рр. у сільській місцевості було вчинено 1804 теракти.36 Зокрема, протягом вересня 1928 р. - жовтня 1929 р. в Полтавському окрузі було зареєстровано 63 терористичних акти,37 у Лубенському - 23.38 За безрозсудливу політику сталінського керівництва, яка призвела до загострення соціальної напруги в суспільстві, розплачувалися своїм життям сільські комуністи, комсомольці, працівники сільрад, сількори. В селі Ковалівка Руновщанського району був вбитий секретар комсомольського осередку, активний сількор Федір Чамара.39 Під час проведення хлібозаготівельної кампанії восени 1929 р. загинули комсомолець О.Новак з села Велика Павлівка Зіньківського району40 та голова Грабарівської сільради Березоворудського району Г.Корнієнко.41Досвід хлібозаготівель 1928/1929 рр. остаточно переконав Й.Сталіна, що кожна наступна кампанія буде перетворюватися у відкриту конфронтацію з селянством, у першу чергу із заможно-середняцькими господарствами, які виробляли основну масу товарного зерна. Оскільки примушувати селян здавати хліб за абсолютно невигідними для них цінами ставало дедалі важче, Сталін вирішив силою залучити селян-одноосібників у повністю контрольовані державою колективні господарства, а потім за безцінь викачувати з цих господарств хліб у обсязі, потрібному для здійснення амбіціозних планів форсованої індустріалізації. Замість тримання курсу на тривале, але добровільне кооперування селянства, він поставив за мету негайну примусову колективізацію сільського господарства шляхом адміністративного насаджування колгоспів. Теоретичне обґрунтування цього авантюрного «великого перелому» на селі було зроблене Й.Сталіним у промові на конференції аграрників-марксистів 27 грудня 1929 р. «До питань аграрної політики в СРСР». В ній, зокрема, наголошувалося, що «Соціалістичне місто може вести за собою дрібноселянське село не інакше, як насаджуючи на селі колгоспи й радгоспи і перетворюючи село на новий соціалістичний лад». 42 «Насаджування» колгоспів за допомогою позаекономічного примусу щодо основної маси селянства відповідно спровокувало б супротивний опір. Передбачаючи це, Сталін вирішив першим нанести удар по найбільш міцних і самостійних елементах селянства: «...від політики обмеження експлуататорських тенденцій куркульства ми перейшли до політики ліквідації куркульства, як класу».43
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
